Нині коледжів і технікумів 387. Усі вони досі мають статус вищих навчальних закладів і готують молодших спеціалістів. Згідно з новим Законом «Про вищу освіту», цей статус матимуть тільки ті з них, які отримають ліцензію на підготовку бакалаврів. Тобто рівень молодшого спеціаліста (у міжнародних стандартах такого немає) скасовують. Натомість нинішні ВНЗ І—ІІ рівня акредитації готуватимуть молодших бакалаврів у структурі університетів на базі 11 класів (це початкова вища освіта) або фахівців (еквівалент нинішнього молодшого спеціаліста), але вже як заклади фахової передвищої освіти.
Усе впирається в нестачу коштів
На думку директора Черкаського політехнічного технікуму Дмитра Галата, місце молодшого бакалавра в системі освіти не вибудуване. Окрім базового Закону «Про освіту», зауважує Дмитро Володимирович, має бути ще й профільне законодавство, яке б регулювало діяльність технікумів і коледжів, — закон про фахову передвищу освіту. Його нині розробляє робоча група, у складі якої працює й він. Маючи передбачені законом інструменти, можна було б, каже, без потрясінь модернізувати систему підготовки молодших спеціалістів. Ця категорія називатиметься «фахівець», але насамперед ці зміни слід погодити з роботодавцями, які підтримують ідею такої трансформації, адже воліють теж впливати на те, якого рівня фахівців і якої спеціалізації мають випускати навчальні заклади. Але все впирається в кошти: підприємства й компанії ще не мають фінансових можливостей, щоб сформувати та оплатити коледжам і технікумам регіональне замовлення.
— Пояснюється це насамперед тим, — каже посадовець, — що кінцевий продукт прийому 2018 року — фахівця — ми зможемо отримати не раніше 2022-го. Бізнес не чекатиме на фахівців три-чотири роки. Тож на цей перехідний період держава має підставити плече.
Нині багато фахівців нарікають на відірваність освіти від практичних потреб ринку праці, вимог роботодавців. Проте як свідчить практика, коледжі й технікуми готують фахівців вищого рівня, ніж заклади профтехосвіти. Система працює, бо вибудувана десятиліттями. Її ефективність вимірюється саме рівнем працевлаштування й подальшого навчання у вишах після здобуття освіти в технікумах і коледжах.
Але в уяві реформаторів від освітнього чиновництва ця ланка чомусь має зникнути чи зазнати докорінних змін. Можливо, й суспільна думка не до кінця враховує необхідність навчальних закладів цього рівня — кожен хоче мати диплом про вищу освіту. Але в роботодавців інше бачення: потрібно кваліфіковано виконувати виробничі завдання, і самим дипломом без навичок тут не обійтися.
Нині, кажуть у технікумі, ще є змога після слабкої шкільної підготовки більшості випускників підтягнути знання студента до рівня, який дасть йому змогу сприймати навантаження вищої освіти, опанувати дисципліни професійно-практичної підготовки.
— Якщо випускникові після 9 класу дати знання, зацікавити його, трохи спрямувати в бік професійного становлення, то матимемо й результат, — упевнений Дмитро Володимирович. — Наші студенти часто йдуть навчатися в університет за скороченим терміном. Одержуємо звідти чимало подяк. Адже рівень знань студентів університету після нашого технікуму порівняно зі шкільним — відчутно на нашу користь. Якщо ж змінити умови продовження навчання за скороченим терміном, ступеневу підготовку, то це негативно вплине на настрої батьків і майбутніх студентів технікумів і коледжів. Чи захочуть вони тоді навчатися в нас?
Головний критерій — практика
Ще один чинник, який формує нинішню невизначеність, — нестача коштів. Накреслилася чітка тенденція розвантажити держбюджет за рахунок місцевих. Але чи є гарантія, що місцеві ради зможуть профінансувати всі навчальні заклади?
— Ми вже кілька років, — розповідає Дмитро Галат, — працюємо в підвішеному стані. Замість того щоб постійно розвивати власні можливості, топчемося на місці, не знаючи перспективи. Важко зрозуміти позицію чиновників високого рівня, які не продумують наслідків пропонованих змін. Від Всеукраїнської асоціації працівників вищих навчальних закладів — рівнів акредитації ми поставили вимогу міністерству, щоб там створили підрозділ, який би опікувався саме нашою ланкою освіти.
Тим часом позитивних прикладів співпраці з роботодавцями довго шукати не треба: до прикладу, з черкаським ПАТ «Азот». Політехнічний технікум укладає з підприємством тристоронні угоди, і студенти одразу готуються працювати саме там. У Черкасиводоканалі, Черкасиобленерго, Черкаситеплокомуненерго більшість фахівців у колективах — випускники політехнічного технікуму. Але оплатити навчання студента ці підприємства не зможуть.
Ще один приклад — підприємство «Черкасиелеватормаш», яке, до речі, дуже допомагає технікуму, змушене самотужки перенавчати випускників з інших спеціальностей на токарів, адже на ринку праці молоді кадри цієї професії нині в дефіциті. Щоб бути ближчими до роботодавця, забезпечити ефективне працевлаштування, практикуємо дуальну освіту — на четвертому курсі, якщо окремі студенти працюють за спеціальністю, домовляємося з адміністраціями підприємств, і першу половину дня вони навчаються. У міністерстві до цього ставляться по-різному — планують лише готувати законодавчі ініціативи щодо впровадження елементів дуальної освіти. Переважає бажання не допустити осіб зі слабкими знаннями до здобуття вищої освіти, водночас не відчувається й бажання створити справді збалансовану систему навчання.
А якщо уявити, що технікуми й коледжі зникнуть із нашої системи освіти? Дмитро Галат і багато його колег упевнені, що цього не станеться. Адже це може призвести до негативних наслідків: велика кількість підлітків опиниться без нагляду на вулиці, вітчизняна економіка недоотримає кваліфіковану кадрову підтримку, а сусідні країни переманюватимуть молодих фахівців середньої ланки до себе, щоб вони працювали на їхню економіку. У технікумах і коледжах система освіти й виховання побудована так, що учні перебувають під наглядом постійно, зокрема й у гуртожитках.
Ще одна проблема. Виробничники з досвідом, які хочуть підвищувати освітній рівень, стикаються з проблемою ЗНО. Вони вже не пам’ятають шкільної програми, тому скласти тести для них проблематично. Ми запропонували міністерству ініціативу: дозволити виробничникам навчатися на заочній формі після складання фахових іспитів за спеціальністю та іспиту з української мови. Нині це питання розглядають.
ПРЯМА МОВА
Тепер таким закладам дають вибір
начальник управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації:
— Згідно із Законом «Про вищу освіту», вищих навчальних закладів І—ІІ рівня акредитації не існує. Гадаю, в тому вигляді, як нині, вони своє відживають. Тепер таким закладам дають вибір: вони можуть стати підрозділами університетів або перекваліфікуватися й здійснювати підготовку робітничих кадрів, перейшовши на рівень профтехосвіти.
Є й така можливість: кілька великих технікумів і коледжів можуть об’єднатися, пройти акредитацію й утворити виш. Технікумам і коледжам дозволили приймати абітурієнтів до 2020 року. Ті заклади, які мають самостійний баланс, цьогоріч фінансуються з обласного бюджету. Таких в області чотири, всі вони в обласному центрі, й на їхнє утримання в обласному бюджеті за рахунок дотації з держбюджету передбачено 150 мільйонів гривень. Розподіляють ці кошти залежно від кількості студентів.
Чимало коледжів уже стали структурними підрозділами великих навчальних закладів. У такому разі розподіляє фінансування ректорат вишу. Наприклад, 7 таких закладів (а нині філій) входять до складу Уманського національного університету садівництва. Тобто вони мають визначитися: або бути самостійними, або ліквідувати юридичну особу й працювати в складі вишу. Так держава зекономить на витратах.
Як на мене, технікуми й коледжі ще мають свій сегмент абітурієнтів. Але демографічна ситуація вносить корективи, й зменшення кількості таких вишів в Україні неминуче. Треба йти шляхом укрупнення навчальних закладів, це дасть змогу підвищити якість освіти. Але мають бути чіткі правила, як саме змінювати цю систему.
